Пам’ятка для батьків

  • відмінністю фізичного розвитку між кривдником та жертвою;
  • рівнем соціально-психологічної адаптованості;
  • рівнем розвитку комунікаційних навичок;
  • соціальним статусом;
  • станом здоров’я (наявністю інвалідності або особливих освітніх потреб);
  • рівнем ментального розвитку;
  • расовою або етнічною приналежністю;
  • належністю до субкультури;
  • відсутнє бажання йти в школу: діти можуть саме в будні дні зранку скаржитися на погане самопочуття, вигадувати хвороби, плакати;
  • дитина частіше усамітнюється, стає менш говіркою та усміхненою;
  • не бере або намагається не брати участь у класних активностях, шкільних заходах;
  • доволі регулярно губить гроші або речі, повертається додому в брудному чи зіпсованому одязі, з поламаними речами;
  • може почати говорити про те, що хотіла б кинути школу;
  • не зідзвонюється, не веде переписку в соцмережах з однокласниками, іде до школи й назад самостійно, не має в кого уточнити домашнє завдання;
  • намагається ходити до школи іншою дорогою, аніж тією, якою йдуть інші учні;
  • обмальовані руки, зошити, особисті речі;
  • самостійно наносить собі травми (самоушкодження) — від погризених нігтів до порізів на руках, ногах тощо. Крайнім випадком такої реакції на булінг може бути спроба самогубства.
  • Почніть розмову з дитиною, вам необхідно тримати себе в спокої, аби вона відчувала себе достатньо комфортно.
  • Дайте відчути, що ви поруч, готові вислухати, зрозуміти, підтримати та допомогти.
  • Діти не винні в тому, що стають жертвами булінгу, тому не ставте питань, що можуть сприйматися нею як звинувачення («сама винна»).
  • Ведіть розмову делікатно, не ставте одні й ті самі запитання по кілька разів, не пришвидшуйте, пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити про це.
  • Спробуйте крок за кроком з’ясувати все, що зможете.
  • Поясніть дитині, що немає нічого поганого в тому, щоб повідомити про поведінку булера вчителю чи іншим дорослим, оскільки від цього залежить безпека дитини (або однокласника(ці), якщо дитина є не жертвою, а свідком).
  • Перш ніж пропонувати власне рішення проблеми, запитайте в дитини, як саме ваша допомога буде їй корисною, після цього можете запропонувати і свій варіант. Спробуйте розробити спільну стратегію змін.
  • Поки питання не вирішено повністю, спробуйте спільно знайти й домовитися про способи реагування на ситуації булінгу.
  • Складіть перелік тих дорослих, до кого дитина може одразу звернутися по допомогу: учителі, психолог, батьки інших учнів, охоронець, адміністрація школи тощо.
  • Якщо булінг мав фізичний характер, ви повинні негайно звернутися до адміністрації школи.
  • Спільно з дитиною сплануйте її перебування в школі так, щоб це забезпечило їй максимальний рівень безпеки (наприклад: не залишатися наодинці, триматися ближче до дорослих).
  • Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
  • Допоможіть дитині налагодити дружні стосунки з іншими дітьми, це допоможе їй сформувати навколо себе безпечне середовище.
  • Запитайте дитину, як вона ставиться до своїх дій, як на її дії реагують інші?
  • Попри те, що вам захочеться дати власну оцінку її словам, спробуйте зосередитися на фактах. Вашою метою є розуміння причин, а не оцінювання, тому уважно слухайте дитину, не перебиваючи.
  • Поясніть, чому ви вважаєте такі дії неприпустимими.
  • Будьте готові до того, що дитина буде заперечувати факт булінгу, не тисніть на неї, дотримуйтесь спокійної розмови.
  • Поясніть, що агресивна поведінка неприйнятна й дитина повинна негайно припинити насильство.
  • Не карайте дитину й не погрожуйте їй покаранням — це може змінити ситуацію на якийсь час, але в подальшому буде мати ще гірші наслідки, наприклад, підсилити агресію стосовно того, хто став його «причиною».
  • Агресивна поведінка може свідчити про емоційні або психологічні проблеми, тому варто проконсультуватися з психологом.