ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ

Суїцид – це навмисне позбавлення себе життя.
Причини суїцидальних проявів у молоді:

– складна сімейна ситуація;  
– проблеми у навчанні;
– втрата або зрада близької людини;
– розрив стосунків із коханою людиною;
– міжособистісні конфлікти;       
– проблеми з дисципліною або законом;
– проблеми в спілкуванні з однолітками: тиск з боку групи однолітків; тривале перебування у ролі жертви або «цапа-відбувала»;
– високі вимоги до підсумкових результатів освітньої діяльності (іспити, ЗНО);
– сімейна історія суїциду;
– небажана вагітність, аборт і його наслідки;
– небажана вагітність, аборт і його наслідки;
– зараження ВІЛ-інфекцією або хворобами, що передаються статевим шляхом.                                                      

НА ЩО ПОТРІБНО ЗВЕРНУТИ УВАГУ БАТЬКАМ?!

Поведінкові ознаки суїцидальної загрози:

– раптові зміни у поведінці й настрої, особливо ті, що віддаляють від близьких людей;
– схильність до необачних і безрозсудних вчинків;
– надмірне споживання алкоголю чи таблеток;
– раптове впорядкування своїх справ, приготування до смерті;
– нехтування зовнішнім виглядом;
– постійне прослуховування сумної музики та пісень;
– самоізоляція від родини та знайомих;
– зміна добового ритму (активність вночі та сон удень);
– збільшення або втрата апетиту;
– млявість та апатія;
– неможливість сконцентруватися та приймати рішення;
– уникнення  звичайної соціальної активності, замкненість, самотність;
– почуття провини, низька самооцінка;
– різка зміна звичок, втрата інтересу до захоплень, хоббі, спорту, навчання;
– невизначені  плани на майбутнє;
– агресія, прагнення того, щоб інші залишили в спокої, роздратування;
– спроби втекти з дому;
– тривалий  і  яскраво  виражений  песимізм  у  відношенні до майбутнього;
– самоушкодження (порізи на руках).

Словесні ознаки суїцидальної поведінки:

– прощання;
– розмови або жарти щодо бажання померти;
– повідомлення про конкретний план суїциду;
– повільна, маловиразна мова;
– вияв безпорадності і залежності;
– розпач і плач;

Емоційні прояви суїцидальних тенденцій:

Виділяють десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед молоді:
Переживання образи, самотності, відчуженості, побоювання бути незрозумілим;

Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі;

Переживання, пов’язані зі смертю одного з батьків, розлученням батьків;

Почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою;

Страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням;

Страх перед покаранням;

Любовні невдачі, вагітність;

Почуття помсти, погроз, шантажу;

Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття;

Наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»).

ЩО Ж РОБИТИ?

Рекомендації для батьків, у дітей яких є
суїцидальні прояви або відчай:

4. Говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти, як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути  дитину;
5. Зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми;
6. Не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині;

8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особистісні проблеми;
9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, ставайте на її бік, а не бік інших людей, які можуть завдати їй болю;
10. Дайте можливість вашій дитині знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що краще знаєте вихід із кризової ситуації;
11. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує.
12. Обійміть дитину. Для гарного самопочуття необхідно обійматися 8 разів на день;
13. Сприймайте дитину як самостійну дорослу особистість з її індивідуальним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями та вимогами;
14. Покажіть, що дитина вам небайдужа, дайте відчути, що вона бажана;
15. Якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч.
16. Якщо ви відчуваєте, що дитина відхиляє вашу допомогу, то слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.
17. Якщо бачите, що контакт не налагоджується — потрібно обов’язково звернутися до фахівців (практичного психолога, соціального педагога, психотерапевта, психіатра).

• Не читайте нотації.
• Не ігноруйте дитину.
• Не говоріть «Хіба це проблема», «Ти живеш краще за інших» тощо.
• Не смійтеся над проблемами дитини.
• Дайте дитині можливість зрозуміти, що ВОНА НЕ ОДНА!